Рішучому повороту літератури до народного буття сприяло звернення наших письменників до використання скарбів усної поезії, творчого заглиблення в її дивовижно чарівний образний світ. У цьому аспекті наше письменство виділяється серед європейських літератур. Крім того, за спостереженням Олеся Гончара, наші письменники побачили, що саме народ упродовж віків був оберігачем рідної мови. Своєю творчістю вони «виступили на захист рідної мови, вбачивши в ній визначальну духовну цінність, яка саме й робить народ народом, а не просто населенням, дає людині почуття гідності, будить у ній творчі сили».
Полум'яна Шевченкова поезія стає відомою не тільки в слов'янському світі, а й за його межами. Микола Чер-нишевський заявляв, що, маючи такого поета, як Тарас Шевченко, українська література «не потребує нічиєї ласки». Польській громадськості імпонували Шевченкові мотиви осуду тиранії, адже ж були співзвучні політичній поезії Адама Міцкевича. Ще за життя геніального українського поета про його творчість з'являються прихильні відгуки чеської критики.
Микола Добролюбов, рецензуючи «Кобзар», підкреслив загальноросійське значення творчості великого українського поета.
Отже, Пантелеймон Куліш уже в 1860 р. мав усі підстави чи не вперше сказати про світове значення Шев-ченкової поезії. У «Передньому слові до громади», яким відкривався виданий ним альманах «Хата», український критик поставив нашого славетного поета в «громаду таких мужів, як Шекспір, Вальтер Скотт, Шіллер, Міцке-вич, Пушкін, Гоголь...»
Не випадково слово Шевченка починає звучати мовами інших слов'янських народів — російською, польською, чеською, болгарською, і, зрозуміло, його образність позначається на творчості представників сусідніх літератур. З іменем Шевченка пов'язаний процес активного входження української літератури у світ європейської духовності.
Немає коментарів:
Дописати коментар